Коли декілька років тому в селі Орлівка Куликівської ОТГ молодий хлопець Андрій Хоменко самотужки відкрив пилораму і почав офіційно працювати, наповнюючи податками бюджет громади та створюючи робочі місця, всі відгукувалися схвально.
Та от карантин вніс зміни у вже налагоджену роботу, і тепер хлопцю, скоріш за все, доведеться перевести своє підприємство в сусіднє село, бо на роботу його пилорами поскаржилася власниця будинку (жінка там постійно не проживає), що знаходиться неподалік пилорами. Ситуація по закону загалом зрозуміла, але чисто по-людськи заплутана. Адже на місці, де зараз знаходиться пилорама Андрія, ввесь час була колгоспна пилорама, і жодного разу у людей, які живуть неподалік, не виникало жодних питань.
Роботу сьогодні в селах знайти дуже важко, і Орлівка тому не виняток. Тому Андрій вирішив не шукати гарного заробітку, а самостійно створити бізнес, який би приносив йому дохід і дав змогу працювати іншим. І хоча за освітою хлопець зварювальник, свою справу зв’язав з деревом.
«Ідея прийшла якось сама, – говорить Андрій Хоменко. – Дивився в Інтернеті бізнес-проекти, думав, щоб я міг втілити в життя в селі. І вирішив спробувати відкрити пилораму. Все оформив офіційно, взяв в оренду приміщення колишньої колгоспної пилорами, закупив обладнання і почав працювати. Спершу, звичайно, було важко, адже для початку потрібно було немало грошей, з якими мені допомогли друзі та рідні. Кредити брав на обладнання. Та все було не марно, справа пішла, є замовлення і попит на нашу продукцію. Спочатку працював сам, поки трохи розкрутився, зараз вже 14 чоловік у нас на пилорамі працюють за трудовими договорами. Свою деревину купуємо у Чернігівському та Ніжинському лісництвах із сертифікатами і всіма необхідними документами. Декілька років ми працювали з Китаєм – тоді, коли я починав, майже всі працювали з Китаєм, бо вони давали гарні контракти. Нині ж це стало не вигідно. Зараз більше з внутрішнім ринком працюємо».
Хлопець на своїй пилорамі, незважаючи на те, що він є її власником, працює і начальником, і робочим. Він не стоїть осторонь, поки інші працюють, а й сам робить всю роботу. Наразі Андрій намагається вийти зі своєю продукцією на ринки Європи. Адже це зовсім інший рівень і інший дохід. Найближчим часом робитиме пробну поставку до Чехії.
«Ми підписали контракт з Чехією на постачання першої пробної партії вагонки, – розповідає Андрій. – Вже готуємо на відправку по ціні 260 євро за куб. До речі, вийшли на Чехію через одного зі своїх клієнтів по внутрішньому ринку, який порекомендував нашу продукцію».
Окрім виходу на нові ринки збуту, планів у Андрія Хоменка чимало. Після виробництва залишається дуже багато тирси. Вона горою лежить на підприємстві. Андрій дозволяє селянам брати її безкоштовно, кому потрібно для господарства. Та незабаром і тирсі знайдеться застосування.
«Хочу спробувати виробництво пресованої тирси, – говорить Андрій. – Так звані пелети. Вони зараз мають попит, то треба робити».
Карантин приніс «недоброзичливців»
Три роки на роботу пилорами не було жодних нарікань. Навпаки, багато хто вдячний Андрію за те, що створив у селі такі потрібні робочі місця. Та проблеми прийшли, звідки не чекали. Неподалік пилорами стоїть хата, в якій ніхто не живе. Та навесні, коли почався карантин, приїхала її власниця пожити трохи. Жінка почала скаржитися, що їй тирса на город летить. До речі, поруч, з цією жінкою також є будинки, в яких постійно проживають люди, і вони ніколи не жалілися. Є навіть сусідка, яка ще ближче живе, і їй виробництво не заважає.
«Колись тут була колгоспна пилорама, вона тут була завжди, поки колгосп закрився, – говорить Андрій. – Ніколи ж не жалілися, а тут то їй шумить, то тирса летить... Ця жінка сфотографувала квіти в тирсі і поскаржилася в різні інстанції. Тепер мені в Києві треба брати спеціальний дозвіл, щоб розширити санітарні норми і далі працювати. Адже за санітарними нормами дійсно не вистачає декількох метрів, але і жінка ця не проживає тут постійно».
Андрій каже, що якщо конфлікт не зможуть вирішити, то, скоріш за все, йому доведеться перенести свою пилораму в сусіднє село.
«Ми просто закриємо тут пилораму і, можливо, поставимо сушарку для деревини, – говорить Андрій Хоменко. – Саму ж пилораму перенесемо в сусідню Дроздівку. Тим паче, наразі я реєструю ще одне підприємство в цьому селі. Там буде 28 робочих місць»...
У сільській раді не розуміють, чому виник такий конфлікт, бо жінка, яка подала скаргу, виросла в цьому будинку. Пилорама там була завжди, але жодних скарг ніколи не надходило.
«Розумієте, ми дуже задоволені були, що в Орлівці створили пилораму, – говорить депутат від села Орлівка у Куликівській ОТГ Любов Смолянко. – Він не просто відкрив для себе ту пилораму, а й створив 14 робочих місць, хлопці пити покидали, щоб на роботу він їх взяв. Зарплата нормальна, та й у сім’ях задоволені, що чоловіки приносять гроші додому. Де ж ти в селах заробиш? А тут на тобі – закриватися треба. Біля пилорами стоїть колишня хата вчительська. У тій хаті ніхто давно не живе, але її власниця, яка живе в Чернігові, під час карантину приїхала сюди пожити і поскаржилася, що їй летить тирса. Подзвонила у всі служби, і вони видали вердикт закрити пилораму, бо відстань від житлового будинку від пилорами не відповідає нормам. У нього всі умови дотримані, а от відстань між цією хатою і пилорамою не відповідна. Ми не розуміємо, чого так, адже весь час там пилорама була і люди жили в цій хаті. Та й жінка та там виросла... Для нас, звичайно, вся ця ситуація прикра, бо ж вона сама там постійно не проживає. А для людей в селі пилорама – це дуже добре. І обрізки бабці на дрова беруть, тирсу люди беруть, і якщо потрібно щось розпиляти, то без проблем туди звертаються. І робочі ж місця в селі. Та всі люди дуже обурені такими діями власниці будинку і хочуть, щоб пилораму не закривали».
Марія Пучинець, фото автора
